Здавна славилась Жуківка весільними дійствами. Були вони не такими вже й гучними, як в інших селах, проте своєрідні драматизовані сцени утверджували здорові начала. А тому розповісти про них нині сущим вважаю просто життєво необхідним. Бо, не знаючи родинно-побутового життя наших пращурів, у якому закладені унікальні морально-етичні ідеали, людська мудрість, неможливо як слід виховати підростаюче покоління,.а тим паче будувати молоду сім'ю.

На відміну від інших сіл нашого краю, в Жуківці на весіллі па-нуваз культ батька, а не матері. Він відігравав роль у традиційних .дійствах. Не будемо зупинятися на обрядах заручин, оглядин, сватан- ня, бо вони по своїй суті подібні до традицій інших районів області, а зупинимося на самому весіллі і особливостях, притаманних саме Жуківці. У день весілля з раннього ранку молодий разом із боярами готував «весільний поїзд».

Боярів, як правило, було шість, їх перев'язували барвистими стрічками, а до грудей, зліва чіпляли спеціально виплетені віночки. Молодий же виділявся широкою стрічкою. Близько 8 години до садиби під'їжджали брички (а якщо це було взимку), то сани, запряжені у пари вороних та сірих коней. Саме ці масті їздових тварин побутували у «весільному поїзді».

Як правило, це були коні Устима Васильовича Запари. До речі, всіма упряжами його вороних управляли сини Микита, Іван та Павло. > Цих братів, мабуть, не випадково називали орлами, шанували за вмілий догляд за кіньми безвідмовне обслуговування ними весіль.

Полюбляв «покучерувати» на бричці чи санях і сам Устим Васильович.

Три-чотири пари коней, в основному сірих, подавав до весільного процесу Макар Іванович Литвин. Ці тварини своїм розкішним виглядом і вгодованістю, буйногрив'ям не поступалися коням Устима Запари. Та кожен із власників цих красенів хотів показати жуківцям свою неперевершеність.

Бояри і дівчата вплітали у розкішні гриви вороних голубі, рожеві пурпурові стрічки, червоні квіти.

___ Перед тим, як вирушати в дорогу, благословили молодого. Якщо це оув перший син, то .мати простилала вивернутого кожуха і казала:

— Батьку, благослови першого сина!

Молодий ставав колінами на кожуха, і батько склавши на^ головою навхрест руки, благословив. Після цього стрімко неслись коні, заквітчані стрічками, розливалася музика, пісні. Здавалося, ніщо не могло ЗУПИНИТИ «весільного поїзда». Неподалік від садиби батьків молодої парубки городили так звані «ворота». Поїзд зупинявся, і від молодого вимагали викупу До парубків Підходили дві свашки і від імені молодого частували "крихами горілки та пирогами. "

Біля ґанку молодого зустрічав весільний батько Знявши шапку запрошував: ' шанп^, _— Заходьте в хату.

Після зустрічі з молодою, жених разом із бояпами відправлявся то церкви. У ті роки настоятелем храму був отець Стрижак, який глибоко шанував віру в Бога, своєю чесністю заслужив повагу в сільчан. Обговоривши всі деталі вінчання, жених посилав кілька бпичок -боярами до молодої. ' ' Коли вона прибула, біля ґанку церкви молодий брав її під руку І вони ішли до храму. •

Слід зазначити, що для цього ритуалу Миколаївські церкта мала розкішні килими, частина яких була виготовлена місцевими майстрами. Саме по них молоді ішли від ґанку і до місця здійснення вінчального обряду. Коли молоді за наказом священника ставали на рушник, звучала пісня «гряди», її неперевершено виконувала півча, в якій було близько ста, а то й більше співаків. Серед них Никифор Романович Дворо-венкО', Йосип Дем'янович Скрипник, Степан Миколайович Заіїмчк, Марфа Хобта, Поліна Сктдапник. І звичайно, не можна не назвати керівника півчі, псаломщика Кирила Михейовича Матяща.

З церкви молодих виводили бояри, вони ж керували відправкою бричок «весільного поїзду». Спершу — до молодої.

Повінчане подружжя зустрічали з хлібом і сіллю батько й мати, поздоровляли, обсипали житом і металевими грішми, а потім запрошували до хати.

За столом молодий сідав поряд із нареченою, біля нього, як правило, був її брат, а поруч з дружками займали місця бояри.

За українським звичаєм, після того, як гостей тричі почастують, розрізали коровай і вручали дарунки. Потім «весільний поїзд» прямував до садиби молодого.

Інколи святкування тривало цілий тиждень.